Інок Теофан: Драбину божественних дарів
Інок Теофан, коли був в умилінні, уклав Драбину божественних дарів, що її богоносні отці знають із досвіду
10 Досконалість Найпершою йде чиста молитва.
9 Просвічення серця Від неї походить теплота серця.
8 Дивне осіяння Після неї дивна і свята дія.
7 Споглядання таїн Також божественні сльози із серця, а через них – умиротворення різноманітних помислів.
6 Очищення ума Від цього очищається ум і починається споглядання небесних таїн.
5 Мир у помислах Після нього дивне й невимовне осіяння.
4 Сльози серця А від нього невимовне просвічення серця.
3 Свята дія А звідси недосконала досконалість.
2 Теплота серця Цей ступінь нескінченно широкий, щоб висловити його одним віршем.
1 Божественне восходження А способів її вельми багато. І коли б захотіли ми нині почислити їх, довгим буде наше слово. А ти, возлюблений, знай таке про ці ступені: Навчає їх досвід, а не слово. Драбина, що дивно виводить на висоту. Десяток ступенів – це дивне оживотворення душі. Десяток ступенів проповідує життя душі. І говорить хтось із богоносних таке: “Хто не спішить набувати життя тут, Хай не обманює себе марною надією, що одержить його там. Десяток ступенів – це божественна любомудрість. Десяток ступенів – це плід усіх книг. Десяток ступенів показує досконалість. Десяток ступенів возводить на небеса. Десяток ступенів провадить до споглядання Бога”. Драбина видається не дуже довга. Хто на досвіді прийме її в серце, Знайде багатство незбагненне для світу І божественне джерело, що виточує дивне життя. Ця Драбина – найкращий учитель, Вона покаже кожному його міру. Коли бачиш божественну Драбину десяти дарів І думаєш, що твердо стоїш на ній, Скажи, на якому ступені стоїш, На користь і нам, лінивим. Коли хочеш, возлюблений, чогось із цього навчитися, То не клопочися про різні речі, безсловесні Й нібито добрі. Бо нічого не навчишся, коли будеш у клопотах. Це можна пізнати з досвіду, а не зі слів. Це кажу тобі тільки як спомин. Є слово святих Богоносців, Хоч і тяжко його чути: Хто не став на один зі ступенів Чи не вправляється в тому, щоб стати, У час кончини і смерти Матиме воістину великий страх і трепет, І безмірний жах, що буде відлучений. Зі страхом закінчуються вірші, І так воно вийшло на користь. Бо не тільки чимось добрим возводяться До покаяння і благости, Твердосерді, що з них перший я, А тим, що викликає страх і боязнь. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає. Слухай і розумій і ти, що написав це, Як ти насмілився таке говорити? Чоловік, що сам не має нічого з цього, Як не побоявся ти навчати інших? Чи не чув ти, чого зазнав Осія, Коли хотів поправити божественний кивот? Не подумай, що я кажу це, аби повчати, Кажу, аби собі самому докорити, Коли бачу переможні почесті подвижників І мою неплідність у всьому. Ч А СТ И Н А Д РУ ГАреподобний отець наш Ісихій, пресвітер Єрусалимської Церкви, що жив за Теодосія Молодшого, процвітаючи в повчальних словах, відійшов до Бога близько 433 року. Із його числен них писань тут уміщено одне Слово, поділене на 203 глави, як вельми потрібне початківцям у тверезості й уважності ума та збереженнісерця й корисніше від усякого іншого. Про нього і критик (той, хто пе ревіряє писання) Фотій так каже слово в слово в читанні 198, с. 267. Окрім цього, друга й двадцята глави Ісихія пресвітера містять те, в чому полягає мудрість усієї книги, найбільше потрібна подвижникам, щоб успадкувати Царство Небесне. Його наука зрозуміла й за всіма ознаками така, яка потрібна мужам, що взялися не тільки до словесного подвигу, а й виявили всякий труд і ревність у діяльному подвизі.